Олександр Миколайович зацікавив мене тим, що він являється небайдужою, товариською, принциповою, дотепною, ерудованою та освіченою людиною. Пам’ятаю, коли він вперше привів мене знайомитись зі своїми батьками (не попередивши, звичайно, їх про це), Аліса Миколаївна – його мама, ще досі була на роботі, а батько вже був вдома – Микола Дем’янович. Він одразу ж почав готувати вечерю. Приготував, здавалось би, звичайну страву – макарони по-флотськи. Але ніколи – ні до цього, ні після – я не коштувала такої смакоти.

Та й ще в яких умовах це відбувалось! Я – людина з міста, жила у багатоповерховому будинку… А тут – окремий будинок, подвір'я, що повністю покрите виноградом. І в цьому зеленому затишку стоїть довгий стіл. В теплу пору року це було, для сім‘ї Ржавських, їдальнею. Хоча сніданки та обіди – це так «мимолётное виденье», але вечері це вже… Всі очікували цієї трапези з особливим відчуттям. За цей довгий стіл сідала вся родина і розповідала про свій день, про цікаві випадки, просто шуткували. Особливо виділялась Аліса Миколаївна – високоосвічена людина, неймовірно цікавий співрозмовник. Вони у все, що роблять, вкладають часточку своєї доброї душі. Така атмосфера взаємовідносин і є родинним вогнищем .

Нам з Олександром Миколайовичем за час подружнього життя довелось не раз змінювати місце свого проживання. Навіть якщо робота була досить чудова, а місце не подобалось – змінювали його. Робили це з легким серцем, тому що відчували – це не місце для наших нащадків. Не лякали нас і турботи, пов’язані з переїздами.

Та ось доля нас привела до Києва. І з перших днів ми зрозуміли, що це саме те місце, де ми залишимось – саме тут ми створимо наш справжній родинний дім. Звичайно не одразу, але ми знайшли місце для нашої майбутньої дачі. А взагалі то, не дачу – це більш тимчасове, - а створимо великий сімейний будинок. Нарешті почали приживатись, зв’язку з затримкою облаштування квартири у місті, вже тут, у Бучі. Та й не дуже рвемося у міську квартиру ні ми, ні діти. Адже тут простір, прекрасна та чиста природа – якраз місце для великої родини. Недалеко звідси є озера. Але, ми ще ні разу на них не були – поки що обходимось душем та надувним басейном. Наприклад, Аліса Миколаївна обливається холодною водою, та й нам, особливо Олександру Миколайовичу, радить. Та він не бажає змінювати свої звички.

Ми – багатодітна родина. Хто займається вихованням дітей? Звичайно – вся сім‘я. Хіба ж можна виховувати дитину інакше, ніж живуть в родині? Ось як ми, дорослі діти і батьки, бабусі і дідусі спілкуються між собою, з друзями, знайомими, дітьми. Як вони ставляться до своїх обов’язків, до речей, до домашніх тварин, так будуть ставитись до цього і діти… Одним словом, виховуються вони самі у сімейному колі. Наприклад: наші сини не палять. Батько ж не палить. Хоча раніше він палив. Але одного разу, прийшов додому і сказав: я більше не палю. І все. В нього тверде слово. А кинув, бо піклувався і про себе, і, в першу чергу, про мене, і про майбутніх, тоді ще, дітей. Та й інших він переконує кинути цю згубну звичку. Адже навколишнє середовище – повітря, вода, продукти харчування – настільки насичені різноманітними шкідливими речовинами, що організму є з чим боротись і поза тютюнового диму.