Ще в тодішньому житті Олександра Ржавського була музична школа. «Хрещеними батьками» Саші – музиканта стала рідня із Харкова – викладачі консерваторії. Прослухавши хлопчика на одній з сімейних зустрічей, вони помітили в нього чудовий слух і резюмували: «Гра тільки на скрипці». Професійного скрипаля з Олександра не вийшло: за словами його вчителя, у нього від природи «надто жорсткі руки». Проте він добре оволодів фортепіано. В краматорському будинку Ржавських стояло німецьке трофейне піаніно «Макс Клаус», виготовлене ще у минулому столітті – з клавішами із слонової кістки та сріблястими струнами. На ньому і тренував свої музикальні здібності молодий Олександр. Для сімейного кола Ржавські іноді грали цілим ансамблем: батько на гітарі, сестра на скрипці, а Сашко на піаніно. І на шкільних вечорах з танцями Олександр грав у шкільному ансамблі на модній, у ті часі, «іоніці».

В супереч життя у сухопутному Краматорську, дитинство Олександра Ржавського супроводжували мрії про морську романтику.  Саме тому, отримавши атестат, він, не довго думаючи, поїхав до Одеси. Одеська епопея перенасичена різноманітними історіями, як веселими, так і не дуже, але врешті-решт, Олександр влаштувався на вантажне судно. Так, що морські вузли він опанував як таблицю множення. А яку вимиту до блиску палубу він міг продемонструвати, та й взагалі всю конкретну морську роботу! Можливо, так і продовжував би молодий Ржавський борознити простори Чорного моря, але в 1977 році його призвали до армії, на берег. Проте перед цим він встиг зробити ще одну, не менш важливу справу – одружився. Історія його знайомства з дружиною не менш романтична, ніж тисячі подібних. У автобусі він одразу ж звернув увагу на привабливу дівчину, що сиділа на задньому сидінні. Хто знає, чи відбулась би ця зустріч, якби до автобуса не зайшла досить п’яна особа, що одразу ж почала чіплятись до дівчини. Помітивши пронизуючий погляд Ржавського, п’яниця спровокував конфлікт:«Ти чого вирячився?». Але отримавши по-одеські експресивну відповідь, розгубився і вийшов на першій же зупинці. А Олександр отримавши велике задоволення, підійшов до дівчини, що зачарованими очима дивилась на свого героя.

Після армії Олександр Ржавський, за порадою батька, пішов працювати на завод у Краматорську, пізніше майстром у ПТУ. Молодій сім‘ї потрібні були гроші (Олександр вже встиг стати батьком – на світ з'явився син Дмитро), і, коли теща запропонувала молодим Ржавським переїхати до неї в Красний Луч, а Олександру працювати на шахті, вони погодились.

На шахті Олександр пішов прохідником. Бригада була передовою, завжди перевиконувала план, але руки були зідрані до крові. Потім Олександр перейшов на ще більш важку роботу. Шар там був не рівний, як за звичай, а похилий, тому працювати, здебільшого доводилось відбійним молотком, як за часів Стаханова. Саме молоток привів до трагедії.

Під час випадку осідання лави стойка, на якій лежав молоток, не витримала і нахилилась. Молоток розірвав Ржавському шию і впився у ногу. Декілька тижнів пролежав у лікарні. Про роботу під землею можна було і не мріяти.

Коли настали нові часи, і система вирішила пограти в економічний лібералізм, Олександр Ржавський, в якого з дитячих років не зменшувалося енергії, а знання та досвід добавлялись, був готовий до нової гри. Таким чином, одразу ж після виходу закону про кооперації, Олександр разом з друзями створив кооператив. Назвав його «Корал». І море тут згадалось Олександру, і зміст у цьому він побачив. По-перше, гарне творіння природи. По-друге, швидко зростає та розвивається, сьогодні це кущик, а через деякий час – це вже острів. І по-третє, одна коралова гілочка досить тендітна, а якщо їх багато – спробуй зламай. Через рік, у 1989-му році, вже першим в Україні зареєстрував приватне підприємство.

Як і більшість таких структур, «Корал» схопився за найдохіднішу тоді торгівельно-закупівельну діяльність. Проте, через декілька місяців Олександр Ржавський переорієнтувався на виробництво. Спочатку просто виробляв цеглу на старенькому обладнанні, потім прийшли до висновку: потрібна нова якісна техніка. Де її взяти? Про імпортну техніку мови навіть не йшло – дорого. На виставці у Москві Олександр поклав око на імпорту машину по виготовленню цегли. Апарат здався перспективним, ціна (500 тисяч доларів) – не дуже. І через декілька місяців зібрана Ржавським команда на базі одного із краматорських заводів почала виробництво схожої машини. Успіх приходить до сильних та наполегливих. Щодо працьовитості, то підлеглі скаржаться – Ржавський сам допізна працює, і іншим постійно роботу знаходить. А до випробувань на витримку і характер Олександру не звикати. Так, що успіху вони досягли. Далі – більше. Наступна машина «Коралу» була апаратом нового покоління і отримала високу оцінку на Заході, а разом з нею ряд замовлень. По сьогоднішній день машина схожого типу, крім «Коралу» випускає тільки одна бельгійська фірма. Олександру не довелось розчаровуватись у переході від торгівлі до виробництва. Саме на цеглових машинах «Корал» заробив перші по-справжньому великі гроші.

Вищу освіту Олександр Ржавський отримав на Полтавщині – закінчив кооперативний інститут, дипломований економіст. Незабаром у 1991 році йому випала можливість попрактикуватись організовувати свою справу у Міжнародному бізнес-центрі в Італії та Іспанії.

Завдяки зв’язкам з колегами (тоді ще у Союзі), що також навчались з ним у цьому центрі, Олександр дізнався про Міжнародну виставку промислової техніки в Італії. І вирішив відвезти туди своє творіння – нову модель агригата «Корал». Більшість прийняла це за нахабство – адже тоді, у 1993 році, учасники подібних виставок були тільки державними підприємствами, крім того – визнані гіганти. А тут – приватний підприємець-одинак… Проте хлопці не відступались. Скільки зусиль їм потрібно було витратити задля оформлення, одних тільки, документів (згадайте, як це робилось у ті часи), знайти ресурси – це, як говориться, зовсім інша історія. Але все ж таки приїхали. І зібрали навколо свого «коралу» натовп. І не звичайних глядачів, а розуміючих у цьому спеціалістів. А вже коли проголосили, що їхній агрегат отримав приз за ефективність та оригінальність розробки – автори були на сьомому небі від щастя. Отже сміливість і впевненість підкорюють не тільки міста, а й цілі країни. Особливість Ржавського - бізнесмена полягає в тому, що його стиль – не боротьба за місце під сонцем на давно вже поділених сегментах ринку, а освоєння та захоплення нових секторів, пошук свого Клондайку.

Праця Олександра Ржавського зацікавила, але з владою, яка дає на все дозвіл, відносини складались по-різному. А потім хтось з колег не витримав:”Да ти, Олександр, вже сам пішов би у депутати. Хоча б було кому захищати нас, підприємців”. Він згадав про ці слова, коли знову один з місцнвих керівників сказав йому знайоме «не ухвалено». До того ж не пояснюючи чому саме не ухвалено. І коралівці почали виборчу кампанію свого керівника. В окрузі № 46 кандидатами на посаду народного депутата України йшло ще 2 представника Комуністичної партії і один висуванець обласної влади. Останньому, звичайно, на всіх вилицях було зелене світло. Проте, люди дивились не на слова, а на справи. І ця дружня трійка з крахом програла Ржавському. Потім ще довго був предметом пліток цей парадокс: 46 донбаський округ, голосуючи за партії, віддав перше місце комуністам, а по одномандатному округу – «капіталісту» Ржавському.

Таким чином, у березні 1998 р. Олександр Миколайович Ржавський був обраний народним депутатом України від 46 виборчого округу (м. Артемівськ, Красний Луч, Донецької області). З перших днів праці у законодавчому органі України він проявив себе активним політиком, людиною, що не приховує свою точку зору. Про це свідчать його виступи кандидата на посаду Голови Верховної Ради України, публікації у пресі. На сьогоднішній день Олександр Ржавський – перший замісник голови Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту та туризму.

РОЗПОВІДАЄ МАМА

Те, що Сашко – Олександр Миколайович, досяг певного успіху у своєму житті – у підприємництві, у створенні своєї сім‘ї, та у створенні особливого політичного об'єднання "Єдина Родина", - мене, та більшість родичів, друзів та знайомих, що добре його знають, не здивувало. У його характері зібралось все найкраще, що "нажито" нашим родом, починаючи з пра-прародича.

Візьмемо, для прикладу, пра-прабабусю та пра-прадідуся по моїй – материнській лінії. Обидва вони з великих сімей. В пра-прабабусі було три брата і чотири сестри. Жили вони у злагоді та доброзичливості. Батько був добрим теслярем, а мати, крім того, що керувала всім домашнім господарством, виховувала дітей, та ще була відома швачка. Вся родина була істинно віруючою – постійно ходили до церкви, а голова родини, до того ж, співав у церковному хорі. Нажаль, так склались обставини, що голова родини у 40 років помер при трагічних обставинах , внаслідок нещасного випадку. Але сім‘я не розпалась, а навпаки, трималась міцно. До того ж, з часом, до цієї багатодітної родини прийшла добрячої душі людина. Він був самотнім. І взяв на себе всі не легкі обов’язки голови родини – чоловіка та батька. Та не довгим було щастя – невдовзі померла і мати. Проте, вітчим залишився вірним своїй справі. Виховав, за допомогою старшої доньки, всіх дітей хорошими людьми. Двоє сиріт навіть вищу освіту отримали при його підтримці.

Не менш благочестивими були пращури і по батьківській лінії – Миколи Дем’яновича. Тільки ця родова гілка була не міська, а сільськогосподарська – селяни.

Це вже доля Миколая Дем’яновича винудила податися у пролетарій. Закінчивши на відмінно залізничне училище, йому пропонували навчатись далі. Але потрібно було допомагати родині, адже крім нього, у матері було ще четверо дітей, і всі – молодші сестри.

Тому пішов працювати. Але від навчання не відмовився – вдень працював, а ввечері навчався у середній школі. Пройшов всі сходинки професійного зростання – був працівником, помічником машиніста, інженером цеху, начальником цеху і, нарешті, головним енергетиком великого заводу. Скільки було потрібно енергії, наполегливості, знань для такого сходження! Але це його не зупинило – він як і раніше був енергійним, працьовитим та життєрадісним; піклувальним та ніжним, відвертим у відносинах. Свята була людина.

Завдяки нашим душевним взаємовідносинам в родині у нас завжди була атмосфера благодійності – зроби добро спочатку для всіх, а потім - для себе. Це нами успадковане від наших пращурів.

Саша всього на два роки молодший від своєї сестри Зої, і тому їм було легше зростати –спочатку у дитсадку разом, потім у піонертаборі. Майже одночасно почали освоювати писемність. Схильність до творчості у наших дітей були помітні ще з дитинства. Особливо у Сашка – він і музичні інструменти володів, і літературними творами міг здивувати.

 Жодному з дітей не доводилось нагадувати двічі про домашні завдання, чи-то щось в домі зробити. А ми жили у селищі у приватному будинку, так що роботи завжди вистачало.

Енергійність, винахідливість, кмітливість, товариськість та щедрість робили сина помітним у школі, і у селищі ще з самого дитинства. Не змінились ці якості і по сьогоднішній день. Тільки стали більш масштабнішими, додалось більше цілеспрямованості. Хоча цілеспрямованим він був завжди. Твердо знав, чого саме він прагне і яким чином цього можна досягти; і до того ж не одним шляхом. Його допитливість та наполегливість у оволодінні справою, що його зацікавила просто дивовижна. Крім того, що він грає на музичних інструментах, пише вірші та розповіді, ще вміє фотографувати, ремонтувати побутову та складну техніку. У школі його часто бачили як не з магнітофоном через плече, так з фотоапаратом чи камерою; вечорами за «іонікою» на дискотеці, заводчиком КВК або інших ігор. Енергія та бажання зробити щось корисне просто виплескувало з нього. Жив дуже активно. Безумовно, міг би бути відмінником, але просто не вистачало часу на все. Та й і влаштовували його не оцінки, а тверді знання.

Олександру, та й взагалі дітям нашої школи, пощастило. Пощастило, що педколектив – справжні вчителі, - викладачі за призванням. А ще тому, що у школи були небайдужі керівники – завод, головним енергетиком якого був Микола Дем’янович…

Після школи Олександр самостійно поїхав до Одеси – до міста моряків, мрію більшості хлопчаків. Адже він з дитинства мріяв про море. Поїхав з сподіванням оволодіти професією моряка. Але доля вирішила зробити по своєму – з різноманітних причин з навчанням не склалось. Проте, він не розгубився, а навпаки – став сильнішим та впевненішим. А головне ніколи не втрачав почуття гумору та віру у себе. До того ж, з часом навчився заряджати своєю енергією і своїх однодумців та друзів…

З часом, попрацювавши матросом, побувавши солдатом, працівником, шахтарем, він, насичений життєвим досвідом, спокійніше та впевненіше став діяти. Хоча – і організацію кооперативу, підприємств, закладів вимагали нового досвіду для долання перешкод. Потрібні були спеціальні знання. Закінчив він інститут, а з часом і інший. Отримав здавалося б силу. Але скільки довелося подолати чиновницьких перешкод, бюрократичних лабіринтів та байдужості влади. І це не зломило його дух, а тільки додалась сил та наполегливості для досягнення справедливості. Не тільки для себе – для всіх. Саме ця урядова система – згубна з низу доверху – і «надихнула» його приступити до боротьби з нею на більш високому рівні. І він пішов у депутати Верховної Ради України…

Я, як мати, не тільки у курсі всіх його справ, але й підтримую його морально. При будь-якій можливості допомагаю, раджу, захищаю. Дуже рада, що Олександр Миколайович разом зі своїми друзями – однодумцями створив "Єдину Родину". Яка глибока ідея закладена у програмі цієї організації… І до болю, шкода людей, що не розуміють її.

Адже ідея родини – найкраща та найреальніша із всіх, що пропонуються іншими партіями. Це тому, що звикли вірити гарній та голосній брехні. Тому, що відвикли за останні десятиліття і думати, і вірити – вірити у можливість змінити життя на краще, і в те, що це залежить тільки від них. Але, дасть Бог, відкриють очі нарешті. І зрозуміють, що потрібно для того, щоб почати жити єдиною родиною. Заради цього я здатна благословити свого Сина на найскладніші вчинки та випробування. Я знаю: Олександр Ржавський на вірному шляху. Маючи особисте благополуччя та благополуччя своєї родини, що досягалось великими зусиллями, знаннями, вмінням та наполегливістю. Не можна бути щасливим серед тисячи обездолених та бідних сімей. Тому і старається голова «Єдиної Родини» робити все для того, щоб всі в Україні були щасливими. Я щаслива тим, що він зрозумів своє призначення у земному житті людини – і все робить для того, щоб виконати все, що приизначене йому з неба.